Місто Бахмут сьогодні є однією з найбільш гарячих точок на фронті. Те, що сьогодні там відбувається – це другий Сталінград або Грозний, вважає ветеран-айдарівець Євген Дикий.

Своїми думками про це він поділився в ефірі Громадського інтерактивного телебачення. 

Бахмут сьогодні – це бої в міській забудові. Наразі ділянка Бахмут-Соледар-Авдіївка – це єдиний шматок фронту, де ми досі в обороні, а москалі в наступі. По всьому іншому фронту – вже з точністю навпаки. В мене там кілька друзів зараз. Зокрема, колишні айдарівці і не тільки воюють зараз там. Інколи буває з ними зв'язок... Так от, Бахмут – це не Верден, це Сталінград або Грозний. Це бої в міській забудові або руїні, які лишилась від забудови і бої за кожен конкретний будинок. Тобто там не так, як у полях, де кілометри відстані між нашими окопами й орківськими. Один з моїх друзів наразі тримає позиції в одному будинку, а орк так само тримає позиції в будинку за 50 метрів. Йдуть дуже жорсткі вуличні бої, які час від часу ледь не до рукопашного доходять, – каже Євген. 

Зі його слів, тактика, яку застосовують росіяни у Бахмуті для наступу – абсолютно жахлива:

Її неможливо було б уявити в 21 столітті, але це відбувається – ота знаменита тактика маршала Жукова, яка увійшла в історію, як так звана руская трьохслойка. Це коли перші дві хвилі посилаються просто на «убой» – вони йдуть в бій вже списаними фактично... Цим першим хвилям навіть не видають броників та касок, щоб на одноразове м'ясо не використовувати дефіцитний ресурс. Тобто першими йдуть ці абсолютно приречені зомбі з одними автоматами. Наші кладуть їх буквально штабелями. Втрати у ворога жахливі, але при тому ці втрати вони вважають прийнятними, вони їх наперед списали. А от коли вже закінчується боєкомплект або перегріваються стволи в кулеметів – підтягується третя хвиля.

В цій хвилі, розповідає Дикий, йдуть вагнерівці – найманці, які багато років працювали в різних країнах Африки й Азії. Саме вони вже вступають у цей близький контактний бій.

А перед собою вони женуть зеків, яких понабирали в компанії Вагнера, або мобіків, на жаль, не лише російських. Зокрема, у Соледарі вони зараз женуть перед собою так званий другий армійський корпус ЛНР – наловлених по примусовій мобілізації українських громадян з окупованої Луганщини. Те, що вони там творять важко собі уявити. Як кажуть мої друзі, навіть досвід 2014 року абсолютно недотичний до того, що зараз відбувається у Бахмуті, це інша війна. Російська артилерія туди не працює, бо відстані між позиціями 50-70 метрів, а точність прильоту російських снарядів – орієнтовно 500 метрів. І вони спокійно накривають ті квартали, де в перемішку наші з їхніми, аби тільки вибити наших, – додає він. 

Ветеран-айдарівець зазначає, що насправді росіяни просуваються у Бахмуті, але просуваються темпом приблизно 100 метрів на тиждень:

Як кажуть хлопці, орки просто засипають їх своїми ж трупами... Втрати у них шалені, але й у нас не без втрат. Витримувати ці хвилі живих мерців, які на тебе йдуть можна, поки «вистачає бика» і поки вистачає зброї... Сто метрів на тиждень і десь тисяча їх трупів за ці сто метрів. І вони вважають, що так можна...

Євген Дикий підсумував, якщо б росіянам навіть і вдалося взяти Бахмут – стратегічно для них це нічого не вирішило б і не зупинило би наступ ЗСУ:

Бртинаські дослідники вважають, що це внутрішня російська розборка. Це пригожин і кадиров (а саме їхні підрозділи задіяні там), хочуть довести, що все керівництво російської армії воює погано, а вони такі круті... Фактично йдеться про те, що в Бахмуті вирішується не доля фронту, війни, а доля міністерського портфеля шойгу – знімуть чи не знімуть керівництво міноборони і генштабу росії.