Хто і чому затягує процес дерусифікації у Луцьку

Як у Луцьку відбувається процес дерусифікації вулиць та пам'ятників, пише Антон Бугайчук на сайті milukraine.net.

Передруковуємо його статтю повністю.

Повномасштабна агресія росії проти України стала новим стимулом для тотальної дерусифікації у багатьох населених пунктах країни. І до цього відбувалися зміни в рамках широкого процесу декомунізації та роботи Інституту національної пам’яті загалом. Проте нові звірства окупантів додали багато очевидних аргументів на користь того, щоб остаточно позбутися російської колоніальної спадщини.

Однак, не у всіх містах України процес дерусифікації відбувається однаково. Якщо наприклад, у Івано-Франківську перейменували пакетом 25 вулиць, у Львові — 53, у Рівному — понад 50, у Луцьку поки прийняли рішення лише щодо п’яти. Громадська топонімічна група та спільнота «Дерусифікація Волині» наразі пропонують перейменування понад 75 вулиць.

Ще одна проблема – остаточна дерусифікація та декомунізація меморіалу у центрі міста. Там міська влада вже прибрала частину радянських символів, проте на центральному обеліску досі висить масивна бронзова радянська зірка.

Ми поспілкувалися із представниками громадськості та влади, щоб дізнатися, чому Луцьк відстає у процесі дерусифікації і як вирішити проблему.

Не проведені засідання та відсутність кворуму

Першими у Луцьку ініціативу щодо нової хвилі дерусифікації заявили журналісти. 14 квітня 2022-го вони створили ініціативну групу та заручилися підтримкою представниці Інституту національної пам’яті у Волинській області Лесі Бондарук.

У свою чергу Луцька міська рада у травні створила робочу групу із експертів та чиновників, щоб самостійно опрацьовувати зміни у назвах вулиць, а також комісію із депутатів та чиновників, які мали б розглядати рекомендації робочої групи. Третій етап — рішення сесії міської ради.

Однак запропонований міською радою формат, на думку активістів, призвів лише до затягування. Тому 31 травня вони створили власну громадську топонімічну групу, щоб пришвидшити процес або ж запропонувати альтернативне бачення. Представник цієї групи Юрій Конкевич каже, що за два місяці міська рада не показала реальної роботи щодо перейменування російських вулиць.

«Коли ми ініціювали цей процес і спілкувалися із різними політичними силами, часто бачили реальний інтерес і на словах згоду включитися в цей процес. Наприклад, я це бачив і чув від «Слуги народу». Але поки їх представник, депутат Роман Бондарук на жодне засідання комісії не прийшов», — каже Конкевич.

Він здивований тим, що не брали активної участі в роботі і чиновники, які включені до складу комісії.

«Дуже дивна ситуація, коли збирається комісія і на засіданні немає кворуму. Топонімічна група громадських активістів та експертів могла збиратися практично щотижня. І щоразу був кворум. Навіть якщо люди не могли, вони попереджали», — розповів Конкевич.

Більше того, депутати, які приходили на засідання комісії, на думку Конкевича, були не готові розглядати тему перейменування вулиць, тому що не мали відповідних знань та матеріалів від експертів:

«На першому засіданні комісії люди зіткнулися із цим уперше. Вони були не готові і чекали більших пояснень».

Поряд із тим, міський голова Ігор Поліщук також, на думку громадських активістів, не демонструє ініціативи та зацікавлення у дерусифікації, які показують міські голови інших міст, наприклад Рівного. Натомість топонімічна група очікує від міської ради більшої рішучості.

«На нашу думку, повинна бути принципова позиція. Не просто перейменовувати віддалені вулиці в масивах типу Бузкових, Квітневих. Питання в тому, чи готова міська влада братися за вулиці Пушкіна, Чернишевського та інших суто російських діячів? Вони чомусь спочатку взялися за маленькі провулки і нейтральні назви», — коментує Конкевич.

Щоб пришвидшити процес топонімічна група навіть опублікувала відкритий лист до міського голови. У ньому Ігоря Поліщука закликають «вирішити усі питання узгодження назв усіх об’єктів в рамках територіальної громади відповідно процесу формування української національної пам’яті до 24 серпня 2022 року», тобто чітко обмежити часові рамки дерусифікації міста.

Членкиня комісії міської ради щодо перейменування Алла Доманська була однією із небагатьох, хто постійно приходив на засідання. За її словами, не всі колеги депутати та чиновники проявляють реальний інтерес до процесу та не ставлять його на належне місце у списку пріоритетів.

«Я особисто налаштована радикально в цьому. Варто повністю прибрати з Луцька назви, які пов’язані із російськими персонами. Не впевнена, що це прямо саботаж, бо в кожного можуть бути свої причини не прийти на засідання. Але це питання пріоритетів. Чомусь окремі депутати не вважають своїм пріоритетом звільнення Луцька від вулиць, названих на честь російських діячів. На словах ніби ніхто не проти, але коли доходить до засідання, не було кворуму», — пояснила вона.

Також Доманська стверджує, що робоча група із експертів та чиновників за два місяці не змогла надати їм на розгляд нових матеріалів: «На попередніх засіданнях ми мали тільки матеріали від роботи комісії попередніх років».

Ще один об’єкт дерусифікації Меморіал вічної слави у центрі Луцька. Наприкінці квітня там демонтували частину радянської та російської символіки, а також змінили дату початку Другої світової з 1941 на 1939. Проте і тут міська рада не була першою. До цього акцію з заміни дат провів активіст Сергій Рижков.

Станом на липень на порядку денному залишається питання заміни радянської зірки на обеліску — найвищому об’єкті меморіалу. За словами міського голови Ігоря Поліщука, це складно зробити через вагу бронзової зірки (кількасот кілограм), висоту її розміщення та міцне анкерне кріплення. У Луцьку, мовляв, відповідної техніки немає ні в кого, а з інших міст її поки не вдалося залучити.

Стратегічно ж громадськість та чиновники поки дискутують про зміну концепції меморіалу, щоб «українізувати» його, змінити назву та провести загальну сучасну реконструкцію.

«Думаю, що тут зіграла звичайна людська недбалість», — Олександр Котис

Натомість начальник відділу охорони культурної спадщини міської ради Олександр Котис стверджує, що жодного саботажу чи злого умислу у такому затягуванні перейменування вулиць немає.

«Процес затягується, якщо об’єктивно. Але я не думаю, що хтось хоче це робити навмисно. Думаю, що тут зіграла звичайна людська недбалість. Хтось десь не встиг підготувати матеріали, розглянути. Одне засідання не провели, на іншому кворуму не було. Щодо злого умислу я сумніваюся. Очевидна потреба цієї дерусифікації. Є конкретні списки вулиць. Є підтримка, бо я сумніваюся що хтось може цей процес навмисно саботувати. Воно все одно відбудеться. Це актуально зараз і буде актуальною ще дуже довго», — вважає посадовець.

За його словами, в процесі є багато підводних каменів і не все також залежить від міської ради. По-перше, це активні дискусії щодо десятків вулиць, де багато хто захоче сказати своє слово:

«Якщо брати те, що залежить від міської ради, думаю, що це може зайняти два-три місяці. Це якщо буде активно працювати робоча група і комісія. Останній етап — це рішення сесії і тут слово за депутатами. Йдеться не про десять вулиць, їх дуже багато. Якщо з приводу кожної будуть дискусії, то це ще може затягнути процес. Але я сумніваюся, що тут може бути технічне голосування без обговорення».

По-друге, бюрократичні перепони іменних вулиць, названих зокрема на честь загиблих бійців:

«Наприклад, є вулиця Волгоградська. Робоча група хотіла повернути їй історичну назву — вулиця Рільнича. Але на цій вулиці мешкав військовий, який загинув на війні у квітні. Якраз коли розглядали повернення історичної назви, прийшли мешканці із підписами і запропонували перейменувати вулицю на честь цього бійця. Але це питання не таке просте. По-перше, треба згоду родичів. По-друге, якщо йдеться про іменні вулиці, треба проводити громадське голосування. І це ще затягує процес. Було б легше і швидше назвати всі вулиці «Довга», «Пересічна» тощо. Але якщо ми хочемо «іменні» вулиці, цей процес може затягнутися дуже на довго».

Станом на 14 липня громадське обговорення мають пройти вже щонайменше два перейменування: вулиці Єрмолова на Івана Піддубного та Грекова — на Анатолія Пашкевича. Також можливо доведеться проводити таке обговорення на згаданій Волгоградській, де родичі та громада хочуть перейменування на честь загиблого бійця Сергія Пянтковського.

По-третє, закриті державні реєстри. За словами Олександар Котиса, міська рада може ухвалити рішення щодо перейменування, але зміни у відповідні державні реєстри внесуть тоді, коли їх відкриють. Поки багато державних реєстрів закриті, щоб до них не могли отримати доступ російські окупанти.

«Архітектори мені кажуть, що зараз закриті реєстри (у зв’язку з повномасштабною війною — ред.) і не можна внести зміни у назви вулиць. Міська рада може прийняти рішення про перейменування, але щоб реально це зробити, треба відкрити реєстри. Коли це буде, невідомо. Це може затягнутися на місяці або і до закінчення війни», — пояснив Котис.

Нарешті ефективна робота?

13 липня таки відбулося перше повноцінне засідання робочої групи міської ради з питань перейменування вулиць. Щоправда на засіданні встигли розглянути лише шість вулиці і дійшли згоди щодо єдиної нової назви лише у трьох випадках.

Та і отримані результати викликають чимало дискусій. Наприклад, не зійшлися погляди робочої групи міської ради та громадської топонімічної групи щодо перейменування вулиці Баженова. Активісти пропонували назвати її в честь останнього командира УПА Василя Кука. Натомість робоча група рекомендувала назву значно прозаїчнішу — Глиняна. Однак, більшість у комісії міської ради, де представлені лише чиновники та депутати, підтримали саме назву Глиняна.

Іноді вдається і досягти компромісу. Однією із небагатьох вулиць, де вже є згода на перейменування від робочої групи, комісії та громадськості, стала вулиця Грибоєдова, яку тепер назвуть на честь Героїв рятувальників.

Проте поодинокі успіхи не вирішують проблему громіздкого бюрократичного процесу і можливої відсутності кворуму на засіданнях. Так, 14 липня нарешті вдалося зібрати кворум для проведення комісії міської ради із перейменування, яка складається із депутатів та чиновників. Із дев’яти членів комісії на засідання прийшли сім. Проте не всі із них були налаштовані на системну роботу.

«В мене є робота, за яку мені платять зарплату», — відзначив депутат міськради Андрій Авраменко в ході обговорення.

Мовляв, на затяжні дискусії щодо нових назв у нього немає часу.

Зважаючи на це, виникають запитання щодо принципів підбору членів згаданої робочої групи та комісії міської ради. Багато із них або не відвідують засідання, або активно виступають за формальне підняття рук замість реального вивчення проблеми.